Чи буде регіональний спорт після війни

09 Червня 2022, 19:50

4222

Більше 100 днів повномасштабного вторгнення росії на територію суверенної України, які змінили світ і кожного українця.

Перші дні цієї великої війни (дозволю собі писати так, адже російсько-українська війна триває з 2014 року, однак увесь цей час вона була локалізованою на Донбасі) було взагалі не до спорту. Усі спортивні ресурси перепрофілювалися під висвітлення національних новин.

Та все ж життя триває, українські спортсмени змушують світ захоплюватися собою – окремо згадаю параатлетку з Харкова Оксану Шишкову, яка вже здобула три золота Паралімпіади-2022 й піднімала в Пекіні синьо-жовтий прапор попри біль і жах...

Але й спортсмени, навіть дуже імениті, зараз не на манежах чи рингах – Олександр Усик, Василь Ломаченко, Артем Федецький, Юрій Вернидуб, Олександр Алієв (це ті, хто перший спадає на думку) боронять рідні міста в лавах тероборони і ЗСУ. А скільки інших атлетів стали на захист держави!!!

«Я фізично підготовлений. Швидко реагую, вмію швидко ухвалювати рішення...», – так пояснював своє рішення вступити до тероборони олімпієць Станіслав Горуна.

І це актуально не тільки щодо Горуни. Бачу, як багато-багато спортсменів-аматорів із різних регіонів і клубів узяли до рук зброю або засукали рукави і трудяться у волонтерських штабах. А у Клевані на Рівненщині футболісти віддавали сітки з воріт, аби плести маскування!.. Вони всі повернуться до спорту в той чи той спосіб. Але як?

Тут недавно блогера-футболіста Дмитра Поворознюка у соцмережах ледь не розтерзали за міркування, яким буде український футбол після війни (тисніть). Міркування цікаві. І не можна сказати, що «не на часі», бо рано чи пізно все повернеться на свої місця, хоч нам доведеться добряче попрацювати і вкластися для відновлення всього (гляньте, що зробили виродки зі стадіонами у Чернігові).

Спостерігаючи за тим, як активно боронять рідну країну наші спортсмени в різних областях, я думаю, яким буде регіональний спорт згодом. І не можу уявити. Усуціль ветеранським? Чи одного дня просто відновляться чемпіонати і всі повернуться до своїх команд/колективів? Чи нічого не відновиться в старому форматі, бо країна буде змушена відбудовуватися, а спорт, передусім футбол, навіть місцевий, – недешеве задоволення? А чи зможемо ми заново зібрати юнацькі і дитячі команди, гравців яких уже зараз із розпростертими обіймами чекає Польща, Чехія та інші сусіди? Зразу наголошу: не засуджую тих, хто вирушив зі зони активних бойових дій, аби зберегти своє життя та дітей, просто маємо ризик, що наші юні таланти залишаться там, де отаборилися, заради ліпших умов...

Яким буде регіональний спорт після війни? По-перше, думаю деякі команди, які фінансували у попередні сезони бізнесмени чи політики, можуть опинитися в «замороженому стані» або зникнути, бо кошти будуть спрямовані на інше. По-друге, в аматорських командах у регіонах може з'явитися кадровий голод – хтозна, скільки хлопців після передових захочуть повертатися до мегаактивного життя або перейдуть саме до ветеранських колективів. По-третє, розбита інфраструктура погіршить логістику організації змагань. Це теж не сприятиме активності. По-четверте, як ішлося вище, відкрите питання щодо формування юнацьких команд. По-п'яте, війна серйозно відіб'ється на психічному здоров'ї всіх українців, а спортсмени почасти можуть утратити форму....

Попри все, я вірю, що спорт після війни – і професійний на всеукраїнському рівні, і аматорський – буде. Бо спорт – це ще один спосіб єднання, це спосіб виявити патріотизм і силу духу.

Сьогодні тільки прошу: Боже, збережи наших захисників! Усе інше відбудуємо, створимо і придумаємо!!!