Хотілося більшого для себе, – тренер та керівник волейбольного клубу зі Закарпаття

Поруч нас живуть чудові люди. Це – наші сусіди, колеги, родичі, однокласники. Ми щоранку купуємо у когось каву, а щовечора – продукти на смачні домашні страви. Вони везуть нас на роботу, вчать наших дітей, лікують наші рани… Так багато людей і так багато цікавих історій!

Сьогодні Район.Свалява розповідає про діяльність тренера та керівника свалявського волейбольного клубу «Свалява» Василя Скукіса.

– Чому саме волейбол?

– Коли я тільки починав займатись цим видом спорту, то у Сваляві, та й навіть  у цілому Закарпатті, не було такого попиту на нього. Ми були одні з перших, хто почав популяризувати волейбол у всій області та брати участь в масштабних на той час конкурсах.

– Де ви навчались?

– У 1965 році навчався у Свалявській гімназії. Потім поступив в Тернопільський педагогічний інститут на факультет  фізичного виховання. Під час навчання розумів, що волейбол – це моє покликання, тому й приділяв багато часу цьому виду спорту.

– Чи були професійні пропозиції із-за кордону?

– Так. Навіть скажу, що я деякий час працював у Словаччині по своїй спеціалізації, й саме тоді все змінилось. Коли людина живе закордоном, то бачить інші розвиваються, формує іншу культуру та бачення. Мені самому хотілось вже більшого та кращого для себе, особливо досягти висот у волейболі.

– Чому все ж таки повернулись додому?

– Тому що склались певні обставини. Загалом я і так хотів повертатись, адже розвиток волейболу тоді стояв, не було ніяких змін. І це був для мене шанс розпочати щось нове  та дати молодому поколінню можливість показати себе у волейболі.

– Чи є обмежена вікова категорія у волейболі?

– Якщо грати на основі аматорства, то немає. В нашій команді зараз грає гравець, якому 74 роки, при чому бере участь у тренувальному процесі. Якщо ж на професійних основах, то до 35 років можна бути гравцем.

– Які перспективи очікують гравця, який уже виходить з команди?

– Найпопулярніший вид діяльності – тренерство. Багато хто грає в команді, маючи іншу освіту, тож після своєї спортивної кар’єри продовжують працювати по своїй спеціалізації, а грають вже на аматорських умовах.

– Чи відбувались у Сваляві різні волейбольні турніри?

– Ні. Мені прикро казати це,  але через те ,що у нас немає відповідного спортивного комплексу, який підлягає формату турнірам, ми не можемо приймати гравців інших команд на рідній землі.  Питання про спортзал підіймалося неодноразово. От нещодавно відбулась розмова з міським головою про налагодження одного зі спортзалів Сваляви під формат конкурсів, щоб мати змогу приймати учасників тут, в нашому місті. Ми на етапі очікування. Кажуть же в народі, що рідні стіні допомагають, так от і мені б хотілося, щоб Свалява могла презентувати свою волейбольну команду гідно.

– Чи брали участь у змаганнях за кордоном?

– Так, маємо призові місця. У Литві  – Лізанець отримує призове місце, а у Житичах – Хваста.  Також брали участь на європейських іграх у Брюсселі. А  скільки я сам країн об’їздив, годі й рахувати. Побував навіть в Африці.

– Кажуть, що дружини спортсменів мають золоте терпіння. Дружина підтримує вашу відданість роботі?

– Підтримує. Інколи в неї й вибору не було (сміється – авт.). Волейбол – це моє життя, тож весь свій вільний час присвячую йому, оскільки бачу перспективу його розвитку на Закарпатті.

– А де ви познайомились з дружиною?

– Ми були знайомі ще коли навчались в гімназії. Згодом я переїхав вчитись в педагогічний інститут, і, виявилось, що вона теж навчатиметься поруч, але в медінституті.  Незабаром будемо святкувати ювілей – 40 років разом.

– Який вид спорту подобається окрім волейболу?

– Гандбол, баскетбол, настільний теніс. Якщо можна вважати за вид спорту,  то більярд.  Але завжди до душі –  волейбол.

– Чи продовжили діти спортивну династію?

– Можу сказати з впевненістю, що не тільки продовжили, але і «перевершили свого вчителя».  Син Михайло – майстер спорту та багаторазовий чемпіон України, а дочка Ольга має перший розряд по волейболу.  Свою професію вони вибирали самі, тому це їх свідомий крок у спорт, яким я пишаюсь.

– Порадьте дві спортивні вправи, які треба виконувати, щоб почуватися енергійно?

– Будь-яка вправа, яку ви робитимете систематично, принесе вам результат. Найефективніша – планка, а допоміжна, яка дає тонус для всіх видів м’язів – бурпі, а саме коли ви включайте у планку присідання та стрибок.

– Чи правда, що є ще тяга молоді до спорту, попри насиченість гаджетами?

– Спочатку потрібно дати їм  цю можливість. Звичайно, є приватні гуртки, але від держави кроку вже не було 30 років, щоб  діти могли розвивати свої здібності в спорті у Сваляві. До того ж завдяки новітнім технологіям  дитина краще проведе вільний час біля телефону чи комп’ютера, аніж самостійно візьме участь у спортивній діяльності. Ми повинні показувати приклад молодому поколінню та популяризувати спорт в народ.

– В чому секрет вашої енергійності?

– Напевно, у моїй любові до спорту, до волейболу. Я люблю свою роботу, живу нею. Активний спосіб життя – от вам і секрет енергійності. А взагалі, головне – любити себе та близьких, і буде віддача.

– Яким ви бачите себе через 10 років?

– Дідусем, який вже вчитиме своїх внучат спорту і прищеплюватиме їм цю любов.