Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Збірна світу в селі без стадіону: хто і як розвиває футбол на Острожчині

14:20 13.09.2020
1457

«Хотів би я побачити вашу команду, коли вона програватиме хоч би один-нуль, а краще два-нуль», – бурчить чолов’яга на трибунах, адресуючи свої слова в нікуди, коли стомлені футболісти прямують до не зовсім облаштованих роздягалень. «Чуєш, чого їм не вигравати? Позбирали футболістів із цілого світу», – огризається до друга інший, очевидно, програвши суперечку…

І можна пристати до думки фанів (якщо маленький сільський футбольний клуб має фанів), що їхня команда – зе бест. І можна повірити досвідченим уболівальникам, що то не сільська команда щойно розгромила призера обласної першості, а «збірна світу». Але краще зазирнути за лаштунки футбольного клубу «Грем’яче», щоб зрозуміти: не гроші, не медалі чи кубки гуртують хлопців у світло-зеленій формі. Тут є дещо більше.

Уболівальники зі стажем і досвідчені футбольні функціонери зі задоволенням розкажуть, яких мастаків володіти м’ячем викохала острозька земля, як у невеликому райцентрі відбувалася зустріч місцевої команди й ветеранів «Динамо»… А от в останній футбольній «п’ятирічці» Острога та Острожчини, що в Рівненській області, усе було не таким успішним.

Чи не найбільш футбольним був 2018 рік. В Аматорському чемпіонаті України (сезон 2018/19) виступала міська команда «Кобра» (Острог), у Другій лізі Рівненщини всіх «рвав» ФК «Вельбівно», а на першості Острожчини лідерські позиції посідав тоді новостворений клуб «Грем’яче». На жаль, острожани того року знялися з чемпіонату так само різко, як заявилися. ФК «Вельбівно» став чемпіоном Рівненщини серед клубів другого за силою дивізіону й отримав право підвищитися в класі. А грем’ячівці тріумфували на чемпіонаті Острожчини.

Але старт сезону 2019 року приніс неприємні новини для фанів гри мільйонів. «Вельбівному» забракло коштів, аби виступати в Першій лізі Рівненської області – «ціна питання» становила приблизно пів мільйона гривень.

«Після завойованого титулу чемпіона області в другій лізі 2018 року ми – клуб «Вельбівно» – не змогли взяти участі в першій лізі футбольного сезону-2019, хоча все для того було: і футболісти, які горіли бажанням доводити свою майстерність, і стадіон, і вболівальники. На жаль, того року футбол не потрапив до пріоритетних напрямків розвитку місцевої громади», – згадує очільник «Вельбівного», а нині нападник «Грем’ячого» Степан Кащин.


Функціонер каже, що хлопці були дуже розчаровані таким розвитком подій. «Водночас у цей час виник ФК «Грем’яче», де кістяком команди є вихованці вельбівненського футболу, тому справа не заглухла», – додає Степан.

Не маючи можливості реалізуватися в місцевому спорті, гравці шукали іншого футбольного хліба, грали легіонерами в клубах сусідніх районів. Частина з них перейшла до ФК «Грем’яче», який уже тоді мав намір заявлятися до другого дивізіону області. Не склалося знову ж таки через фінансові питання. Президент клубу, а на той момент головний меценат і тренер-гравець Микола Науменко каже: хлопці грали не більше, не менше – за емблему на грудях.

Багаторічний капітан грем’ячівців Віталій Кравчук згадує, що організаційні моменти, відповідальність за тренування й загалом підготовку до змагань тоді порівну ділили між собою всі гравці. Але це ще більш гуртувало команду.


Наприкінці 2019 року молодий клуб «Грем’яче» міг похвалитися колекцією нагород – кубок і золоті медалі чемпіонату Острожчини, перемоги в мініфутбольних і футзальних змаганнях.

«На кінець минулого року в нас зібралася потужна команда, готова виступати на області. Але виникла низка пов’язаних із цим проблем – відсутність власного стадіону, недоукомплектований дубль, зрештою, були потрібні гроші…» – зазначив президент клубу Микола Науменко.


Пошуки й переговори увінчалися успіхом – у «Грем’ячого» з’явилися спонсори і меценати. Об’єднуючи різних людей навколо спільної ідеї – популяризувати спорт, зав’язалися партнерські взаємини з організаціями й закладами.

Але є і проблеми, які вирішити не так просто.

«Хто виграє?» – перехиляється через паркан пастух сільської череди, яка ходить тут поряд. «Наші!» – відповідають, і той спокійно повертається до худоби, щоб після свистка ще раз перепитати й сказати, що «наші – молодці».

ФК «Грем’яче» не має спортивної бази в однойменному селі. Частину матчів цього карантинного міжсезоння і перші ігри регулярного чемпіонату, як і торік, проводили на стадіоні Національного університету «Острозька академія» в Острозі. Та амортизаційна здатність поля, а також накладки зі заняттями й виступами міської команди «перемістили» домашній стадіон «світло-зелених» у село Вельбівно.

Зрештою, футболісти кажуть, що в цьому є свої переваги: тут команду знають, приходять повболівати і батьки з дітьми, і місцеві ветерани спорту, і просто друзі.

2020 рік для ФК «Грем’яче» був дещо неспокійним. Готуючись заявитися на обласні змагання, футбольний клуб почав шукати гравців, які могли б підсилити основу. Наприклад, перший сезон за «Грем’яче» грає футболіст із Хмельниччини Ігор Сиргі. Саме про цього захисника можна сказати «зі світу» – він виступав за клуби рідної області, Львова, грав у Словаччині. Ігор каже, що місцевий футбол таки відрізняється від закордонного дещо нижчим рівнем, а от мотивація грати і вигравати, боротьба на полі й емоції такі ж самі.


«Я перший сезон у цій команді, тому принагідно дякую президенту, що запросив мене грати. Перед «Грем’ячим» дуже багато завдань – кубок і чемпіонат області, районні змагання… Але хлопці всі підготовлені фізично й морально, я думаю, нам багато чого під силу, нічого складного не буде. Як я бачу, нам вдається підтримувати хорошу атмосферу в команді, емоції. Це найголовніше в нашій футбольній сім’ї», – зазначив Ігор Сиргі.

Одна з великих проблем місцевого футболу – зайнятість гравців. Фактично кожен із них має основну роботу, а гра мільйонів – це вже хобі, справа життя, реалізація мрії. На жаль, представники сільських футбольних команд здебільшого не отримують зарплати (хіба школярі-старшокласники відмінні оцінки з фізкультури), на відміну від гравців професійних клубів.

Більше того, так чи так виникають ситуації, коли на тренування чи відповідальний матч випадає зміна на роботі. Не так просто «покинути пост» заради футболу, коли ти працюєш у службі надзвичайних ситуацій, лікарні чи, як Ігор Сиргі, у турбінному цеху Хмельницької атомної електростанції. Що й казати, робота не з легких і доволі-таки відповідальна. Та хлопець наголошує, що поєднувати працю й футбол можна.

«Знаходити час на футбол або на спорт загалом завжди, на будь-якій роботі, можна. Головне мати бажання та силу волі. Я іноді працюю зранку, то тренуюся ввечері; бувають нічні зміни, то приходжу з роботи і стараюся відразу піти на тренування, а тільки потім відпочивати і спати», – ділиться своїм досвідом футболіст.

Своєю чергою президент Микола Науменко каже, що в клубі стараються завжди й у всьому знаходити порозуміння, поступатися й іти на певні компроміси.


«Дядьку, а цей м’яч СПРАВЖНІЙ? Професійний? А можна ми спробуємо грати, поки перерва?» – захоплено, з надією дістають сільські хлопчаки футболістів. Малі вболівальники є на кожному матчі – упізнають гравців, пишаються, що їхній учитель судить, і з радістю подають м’ячі.

І нікому хлопчаки не заважають, навіть навпаки. У ФК «Грем’яче» стараються популяризувати спорт, зацікавлювати до активності дітей, підтримують місцеві спортивні секції і ДЮСШ.

Микола Науменко зазначає, що не всі батьки талановитих дітей мають змогу оплачувати заняття футболом. Звісно, нині секції в дитячих юнацько-спортивних школах безкоштовні. А от профінансувати виїзди на змагання (і дорогу, і харчування-проживання, і членські внески, а іноді – закупівлю форми) мають батьки. Від команди грем’ячівців юні футболісти краю отримували і м’ячі, і маніжки, і фінансову підтримку. Микола Віталійович будує далекоглядні плани створити свою дитячу футбольну академію.

«Футбол для мене – це улюблена гра з дитинства та в подальшому хобі на все життя. Люблю спорт загалом і роблю все для того, щоб він розвивався. Діти у Вельбівному мають можливість займатися на обладнаному полі з тренером Миколою Кулінцем. Успіх країни залежить від здорової молоді, і ми над цим працюємо», – додав Степан Кащин.


«Найбільше, чим я пишаюся в «Грем’ячому» – це атмосфера дружби. Футбол – командна гра, тут не вийде тягнути ковдру на себе. І в нас такого немає. Але є справжній командний дух: ми показали, що можемо зібратися й відіграти навіть велику різницю м’ячів, можемо випробовувати нові розстановки й давати шанс зовсім юним футболістам чи новачкам. А головне, є дружба і підтримка один одного», – зазначив Микола Науменко.


І коли ти спостерігаєш за грою, за тим, як дискваліфіковані чи травмовані гравці підказують колегам, уболівальники – від малого до старого – вигукують слова підтримки, а футболісти залишають поле втомлені і щасливі, розумієш: тут є щось більше від комерційного інтересу чи захоплення. Мабуть, це спільна ідея, одна думка, яка попри труднощі й незгоди формує футбольну родину команди «Грем’яче».

Галина МАКСИМЧУК
Фото авторки

***

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов'язково збігаються з офіційною позицією NED

Коментарі
23 вересня
Вчора
21.09.2020
20.09.2020
19.09.2020
18.09.2020