Майя і її лучники: як працює перший стрілецький клуб у Луцьку
-
-
>
-
>
-
>
5233
Ранок четверга, ясне небо і подвір’я Інституту мистецтв. Молода жінка і підліток несуть тяжку велику мішень на газон. Я біжу за ними з диктофоном напоготові, а Майя Москвич, не випускаючи тієї мішені з рук, розповідає, що після відкритого тренінгу на тренування зголосилися ходити ще четверо людей.
Клуб «Луцькі соколи» існує вже рік, але заявили вони про себе лише нещодавно. Поки що вони не мають достатньо хорошого обладнання, свого приміщення і навіть професійного тренера. Але їхня засновниця вірить, що через деякий час клуб готуватиме професійних спортсменів і при цьому буде відкритий для кожного.
А почалося все з однією маленької мети однієї наполегливої дівчини. Майя у серпні 2014 року пішла добровольцем в АТО у складі батальйону Нацгвардії. З березня 2015 служила в розвідувальному батальйоні «Гарпун», а згодом у полку поліції особливого призначення «Миротворець». Вона відбула у зоні АТО три ротації, а після повернення потрапила у національну збірну ветеранів.
Майя повернулася з Ігор Нескорених з золотою медаллю і вирішила, що має зробити щось для інших. Зараз стрільба з лука у Луцьку нерозривно пов’язана з її іменем та її історією.
Одна наполеглива дівчина
Після повернення з війни Майя Москвич почула від друга про Ігри Нескорених. Тоді вона не знала, що робити далі, тому вирішила спробувати себе. За станом здоров’я ветеранка не могла займатися жодним видом спорту, окрім стрільби з лука, тому записалася на пробне тренування у Києві. Попри страхи і сумніви, вона вхопилася за ці тренування як за соломинку. За два місяці Майя неочікувано для конкурентів і себе самої виграла національні змагання у Києві і потрапила в збірну ветеранів.
«Ніхто не робив ставку на мене, я собі просто виступила, але так вийшло, що виграла. Я набрала 216 балів. Два місяці тренувань два рази на тиждень без хорошого обладнання і тренера. Всі запитували, хто ця дівчина. А я ніхто, просто прийшла й настріляла», – констатує лучниця.
Читайте також: Волинянка Майя Москвич увійшла до Топ-30 молодих лідерів України
Invictus Games – це змагання ветеранів, які отримали травми під час бойових дій чи виконання службових обов’язків. Минулого року Ігри проходили в Австралії. Як сказала сама Майя, рівень крутості зашкалює.
У збірній Майя Москвич була єдиною дівчиною серед 15 учасників на Іграх Нескорених від України. Сподівалася, що цього року дівчат у збірній буде більше, але знову взяли лише одну. Лучниця розповідає, що найскладніше на цих міжнародних змаганнях було протистояти величезному тиску від суспільства. Всі, від друзів і знайомих до президента України, бажали їй перемоги, очікували від неї лише перемоги.
«Це дуже важко було, бо я розуміла, що люди, камон, я тільки пів року тому взяла лук в руки, яке золото на міжнародному змаганні, яке срібло, що ви від мене хочете. Але людям байдуже, вони ніколи не звертають увагу на спортсмена. В якийсь момент у мене стався психологічний зрив. мій результат впав до 150 за 10 чи 15 днів до вильоту і не хотів підніматися, у мене на фізичному рівні почалася відмова. Але завдяки вдалим діям терапевта, ми це подолали», – зізнається Майя.
На самих змаганнях в Австралії ветеранка тверезо оцінила свої шанси і вирішила зробити все, щоб принаймні не зганьбитися. І знову, неочікувано для всіх, включно з Майєю, вона спочатку лідирує з фантастичним відривом у кваліфікації, тоді «в суху» перемагає в спарингах і врешті виграє у фіналі.
У командних змаганнях українські лучники теж взяли золото і з тріумфом повернулися на Батьківщину.
Читайте також: «Певно, що всі, хто за мене молилися, перестаралися», – Майя Москвич про перемогу в Австралії
Одна маленька мета
Цю історію Майя розповідає мені і ще двом десяткам людей, які прийшли на перший відкритий тренінг її стрілецького клубу. У ньому вже близько 30 учасників різного віку, а після тренінгу запишеться ще четверо людей. Набрати більше не дозволяє мала кількість луків.
Після перемоги на Іграх Нескорених ветеранка вирішує відпочити від скаженого режиму тренувань і повертається з Києва до Луцька. Проте, довго відпочивати вона не може.
«Я подумала, що ця перемога, яка мені далася, це не тільки мої зусилля, бо це майже нереально виграти якісь змагання, тим більше міжнародні, просто так. Ну мені не те, щоб пощастило. Я думаю, окей, якщо Бог зробив так, щоб я виграла, бо є в цьому якась не моя участь, я маю щось зробити для інших. Тоді я в Луцьку почала створювати клуб стрільби з лука для того, щоб інші ветерани могли готуватися до Ігор Нескорених. Все, одна маленька мета», – додає спортсменка.
Проте, досягнення цієї маленької мети, як виявилося вимагало великих зусиль. Шукаючи наліпки з логотипом клубу для учасників тренінгу, Майя розповідає, що проблеми почалися з самого початку. Для стрільби з лука не було ні приміщення, ні обладнання. Різні державні установи, куди вона зверталася, їй відмовляли. Дівчина зверталася до покійного чиновника Олексія Веремійчика, але тоді на балансі департаменту сім’ї, молоді та спорту просто не було потрібного приміщення.
Читайте також: Переможниця Ігор Нескорених презентувала секцію стрільби з лука у Луцьку
Лише через деякий час вдалося знайти спільну мову з міською радою. Вони все ж пішли назустріч і допомогли орендувати приміщення у будівлі школи №19.
«Якось потрошку з усіх людей, які відмовляють, вдалося знаходити тих, хто принаймні давав надію, що все буде добре. Навіть, якщо в результаті нічого не вийшло, але кілька місяців надії – це дуже хороше пальне для того, щоб робити далі», – зазначає Майя.
На початках клуб мав лише кілька луків, два з яких передало посольство Австралії, а два, далеко не найкращої якості, придбав Волинський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт».
Перші тренування відбулися у серпні 2019 року. Тоді ж стало ясно, що самими ветеранами діло не обмежиться. Спочатку до клубу почали приходити діти, а згодом і деякі дорослі. Майя не була готова до такого повороту, але згодом вирішила, що попит тільки на краще.
Читайте також: «Луцькі соколи»: стрілецький клуб у Луцьку діятиме під новою назвою
Таким чином клуб перетворився на майданчик для комунікації абсолютно різних людей: серед перших стрільців був американець із Корпусу Миру, хлопець із ДЦП, 14-річний підліток і кілька ветеранів. За словами засновниці, вони всі перебувають на рівних умовах, що вже тоді утворило певне середовище.
Новоспечені лучники беруть в оренду приміщення на 400 квадратних метрів, виграють грант на купівлю десяти луків та реєструють федерацію. Попри такий стрімкий розвиток клубу, Майя все ще не була впевнена, чи хоче цим займатися, тому вони ніяк себе не рекламують. Офіційний набір людей вони постійно відкладали, востаннє – до березня 2020 року. Але в березні почався карантин і клуб тимчасово закрили. Лише у липні з’явилася перша реклама стрілецького клубу.
«Я зрозуміла, що майбутнє спорту – це все-таки діти. Зробили нарешті плакати, флаєри і сказали всьому світу, що ми є, приходьте до нас, тренуйтеся», – розповідає Майя.
Майя і її лучники
«Луцькі соколи» навіть до тренування готуються, як злагоджена команда. І діти, й дорослі без зайвого нагадування розбирають луки, виносять на подвір’я додаткове обладнання, допомагають один одному розставити мішені на правильній відстані. Майя коротко роздає індивідуальні завдання, лучники розминаються і стають на лінію вогню. З тихим посвистом летять перші стріли.
«У нас мала кількість місць, ми плануємо докупити луки, тому поки що ми одну-дві людини, суперталановитих, візьмемо і більше не будемо набирати, не будемо робити ніякої реклами. Зараз нас близько 30 осіб, але в нас тільки 15 луків, а на кожну людину треба окремий лук. У нас не вистачає обладнання на всіх. Можливо, треба буде знову писати якийсь проект, щоб купити більше луків, або купити ліпші луки, на яких вже можна буде готуватися до якихось змагань», – говорить ветеранка.
Один із перших учасників клубу Сергій має ДЦП. Але у клубі всі в рівних умовах, тож він самостійно виносить собі стільчик, стелить на землю хустинку, в яку впирає плече лука, сідає і починає методично випускати стріли одну за одною. Він займається стрільбою майже рік і вже встиг узяти участь у двох змаганнях, а зараз готується до третього.
Читайте також: «Луцькі соколи» провели перші командні змагання зі стрільби з лука
Також у клубі пишаються ще одним членом, Павлом Ковальським. Він теж ветеран, який потрапив у національну збірну Ігор Нескорених і зараз готується до змагань в Гаазі. Готується вже другий рік, бо через пандемію їх перенесли.
Читайте також: «У мене з’явилася внутрішня мотивація», – «нескорений» із Волині Павло Ковальський
Поки що, всі інші лучники побували лише на одних змаганнях від «Інваспорту», але вже з листопада почнуть брати участь активніше. Зараз вони тренуються на простих навчально-тренувальних луках, які підходять для підготовки на коротких дистанціях. Серед них вже є люди, які могли б поборотися на дистанції 70 метрів, якби мали для підготовки професійні спортивні луки.
«Для того, щоб спортсмени розвивалися, потрібні великі кошти. Потрібні кошти на тренера, який би приїжджав з-за меж Луцька, тому що моя кваліфікація недостатня, щоб готувати спортсменів. Треба кошти на спортивне обладнання, відрядження та інші суто спортивні моменти. Весь цей рік ми все робимо власними силами, самі скидаємося. Але було б добре, якби у нас з’явився фінансовий партнер. Ми відкриті до співпраці», – зазначає Майя.
Найближчим часом засновниця клубу планує набирати більше дітей, бо, за її словами, її дуже цікавить підготовка майбутніх спортсменів. Але надалі все одно працюватиме такий собі інклюзивний варіант, де будуть займатися всі: ветерани, діти, дорослі, люди з інвалідністю.
Читайте також: Лучники вийшли в люди: фото відкритого тренінгу у Луцьку
Майя також поділилася, що хотіла б серйозно розвивати цей вид спорту у всіх напрямках. Але зробити його не елітним для вузького кола спортсменів, як існує зараз в Україні, а масовим. «Луцькі соколи» вже 30 серпня планують провести перший в історії чемпіонат Луцька зі стрільби з лука.
«Я вважаю, що стрільбою з лука можуть займатися всі. Навіть, якщо ти не хочеш мати якісь спортивні досягнення, ставати олімпійським чемпіоном, а просто займатися для себе, як бігом чи плаванням, то тепер у Луцьку це можливо», – підсумувала ветеранка.
Наостанок, Майя розповіла про те, яким бачить клуб через кільки років.
«У нас є три відділення в Луцьку: відділення в університеті Лесі Українки, і ще в політехнічному. Я би дуже хотіла, щоб там було так само відділення, це якась моя таємна мрія. Ще в нас є п’ятеро кандидатів в майстри спорту, є ДЮСШ, де маленькі діти займаються, клуб для дорослих, власний майданчик для стрільби з лука», – впевнено перерахувала досягнення спортсменка.
А після невеликої паузи додала, що було б дуже класно мати два майданчики: один невеличкий, де можна працювати на дистанціях 18-30 метрів для новачків і нормальне поле, де можна проводити змагання, чемпіонати на дистанціях 50-70 метрів із трибунами та газончиком. І, звичайно, на базі клубу має працювати центр ветеранського стрілецького спорту.
Читайте також: Майя Москвич: від стрільця на війні до засновниці стрілецького клубу
Оксана КАШТАЛЯН
***
Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов'язково збігаються з офіційною позицією NED
