Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Волинь Луцьк для мене – крок уперед», – Ярослав Конкольняк

15:00 28.03.2020
428

Зимовий новачок «Волині» Ярослав Конкольня розповів про свій перехід, конкуренцію у команді, а також наголосив на високому потенціалі лучан.

Про це йдеться на сайті фк Волинь.

Ярославе, уже десь півтори тижні команда на вимушеній паузі. Чим займаєтеся у цей час? Як підтримуєте форму під час карантину?

– Ну взагалі, звісно ж, ця пауза незапланована, адже був вже налаштований на чемпіонат. На жаль, через епідемію доводиться сидіти вдома і шукаємо різні варіанти, як зараз себе підтримувати у формі. В моїй ситуації – то я зараз трохи лікуюсь, тому що прихворів, чекаю якнайшвидшого одужання, після чого буду приступати знову до тренувань. У нас із дружиною є невеличка фітнес-студія, і вона дозволяє, в принципі, підтримувати форму. Зараз вона не працює, закриті на карантин, але так, для себе, у мене є де займатися. Тому буду старатися як мінімум декілька годин в день виділяти для того, аби підтримувати форму.

Цікаво, який настрій у футболістів, адже національний карантин продовжили ще на три тижні?

– Звісно, сумно це все. Я так розумію, що епідемія тільки поширюється. Звичайно, не хотілося б, щоб вона охопила багато людей, і було би добре, якби, так як попередньо розраховували, до 3 квітня це все закінчилося. Нам залишається тільки змиритися. Єдиний плюс – те, що з дружиною та дитиною проводимо час у сімейному колі.

Тепер безпосередньо про футбол – у «Волині» ти із початку року. Чи встиг уже звикнути до нової команди?

– Так, адаптація пройшла якось легко та швидко. Колектив хороший тут, мені сподобався, атмосфера одразу лягла до душі. Плюс в тому, що з одним із тренерів – Андрієм Сапугою – ми працювали раніше. І взагалі, та довіра тренерів, яка була до мене під час зборів, дуже стимулює. А так – хороша атмосфера, зрозумілі завдання, на які ми всі націлені, тому я сподіваюся лише на краще.

Чи правда, що міг перейти до «Волині» ще раніше?

– Ну це вже історія, однак були перемовини ще влітку, після закінчення попереднього чемпіонату. Тоді трохи не склалося, домовленість була така, що ми продовжимо спілкування взимку. Я про це знав, я готувався, знав, що за мною стежать. Тому морально був готовий перейти до «Волині», питання було тільки в тому, чи керівництво мене відпустить. Все склалося добре, тому зараз в новій команді.


Чи вважаєш це кроком уперед в своїй кар’єрі?

– Так, звісно, вважаю, що для мене особисто це крок уперед. При всій повазі до рідної команди, ми розуміємо, що у Луцьку вже трохи вищий рівень. Звісно, багато що в нашому футболі впирається у фінансові можливості клубів і матеріальну базу, яка в них є. Однак я хочу дуже подякувати «Прикарпаттю», хотів би колись і завершити кар’єру в рідній команді з рідними уболівальниками. Утім, треба рухатися вперед, поки є бажання, сили, хочеться пограти трохи на вищому рівні.

Як тобі Луцьк? Можна якось порівняти з Івано-Франківськом?

– Ну, для мене Івано-Франківськ, мабуть, найкраще місто у світі. Там я народився, там у мене всі рідні, друзі. Ці переїзди, звісно, якийсь відбиток свій дають. Поки що за ці місяці, крім стадіону, бази і квартири я ще нічого не побачив у Луцьку. Там, де встиг побувати – гарне місто, дуже багато тут історичних пам’яток. Звісно, якщо колись буде час, хотілося би відвідати Замок Любарта та багато інших визначних місць.

Як працювалося із нашим тренерським штабом на чолі з Андрієм Тлумаком?

– В загальному мені подобається ставлення кожного з тренерів до мене, я відчуваю довіру. Прикро, що на одному із тренувань під час зборів я отримав пошкодження і тому не зміг себе показати і розкрити у повній мірі. Це трохи вибило мене з колії, я займався за індивідуальною програмою, десь ще зараз навіть та травма трохи турбує, однак в загальному – мені все подобається.

Зараз усе нормально з цим пошкодженням?

– Так, зараз уже все добре. Звісно, свій якийсь відбиток воно ще дає, про себе нагадує, однак зараз якраз є час долікуватися. Дай Бог, щоб якнайшвидше почався сезон – сподіваюся, до нього уже буду готовий на всі сто та допомагати команді.

Давай згадаємо початок твоєї кар’єри. Чому обрав саме футбол?

– У мене тато грав колись футбол на аматорському рівні – можливо, генетично це передалося й мені. Так сталося, що у дитинстві тренери забрали мене до футбольної секції, і потім уже все якось «накатом» пішло-поїхало. Любив дивитися футбол, та й в принципі тоді особливо й не було чим займатися крім спорту. Якось отак зав’язалася ця любов до футболу, яка у підсумку переросла у такий професійний статус.

Але, тим не менш, шлях до оцього професійного статусу вийшов у тебе досить тернистим?

– Так склалося у мене в житті – був період, коли я виїхав за кордон, хотів спробувати із футболом там (прим. авт.. – як зізнався сам Ярослав, він намагався закріпитися не де-небудь, а у Великобританії, утім, не секрет, що там дуже важко отримати право на працевлаштування…). Там у мене не склалося, щоправда, на певний період мусив залишитися за кордоном. Ну і там, мабуть, я втратив золоті роки для футболіста – вважаю, що у віці 20-25 років ми якраз маємо на повну себе реалізовувати. Ну але, дякувати Богу, реабілітував свою кар’єру після цього, почав з аматорського рівня, ну а далі дуже добре, що у нас в місті з’явилася професійна команда – «Прикарпаття». Тренери довірилися мені, за що я їм вдячний. Ну і завдяки їм, як бачите, опинився у Луцьку.

У «Прикарпатті» - команді лише місцевих футболістів, такому собі українському прикладу «Атлетіка» з Більбао – була якась особлива аура та відповідальність?

– Відповідальність за результат завжди була – в першу чергу, перед нашими вболівальниками. Їх приходило дуже багато – ви, мабуть, знаєте і бачили, що за відвідуваністю ми рівнялися й до матчів УПЛ. Насправді, це дуже цікавий проект – там і мер міста, і керівництво, і тренерський штаб – усі долучилися до його створення та підтримки і воно все маленькими кроками, однак розвивається та йде до своєї мети. Є надія, що колись, можливо, «Прикарпаття» ми побачимо й у Прем’єр-лізі. Головне – там є бажання, мотивація та стимул до цього. По-друге, там є багато хороших місцевих футболістів, і кожен з них хоче себе десь реалізувати. Це дуже важко насправді – їздити у інші міста на оглядини і показувати себе. А коли у місті є професійна команда, вона дає можливість тим хлопцям задуматися над своєю кар’єрою і їм вже є куди рости. Тому відновлення професійної команди «Прикарпаття» - це дуже великий плюс не лише для міста, а й усієї області.


У Івано-Франківську ти вже встиг себе проявити одразу на декількох позиціях – і в захисті, і у півзахисті. Яка з них все-таки «найбільш твоя»?

– В принципі, зараз уже майже немає різниці – що грати захисника, що атакувального півзахисника, коли ти граєш на фланзі. Зараз у футболі є багато латералів, які грають від прапорця до прапорця. Тому навіть не знаю, мабуть, більше подобається грати лівого захисника, діяти більше з глибини, підключатися, забігання робити. Однак у більшості це залежить від тактики та того, як грає команда, однак, знову ж таки, гра на фланзі – це взаємна допомога та підстраховка, тому в принципі проблем із цим немає.

Забиті голи, яких у тебе чимало, приносили особливі емоції?

– Звісно, кожен гол – це нові емоції. Голи не даються легко, це величезна праця зусиллями усієї команди, тому для мене кожен гол особливий.

Ну і дуже часто ти виконував пенальті. У тебе є особлива холоднокровність під час їх виконання?

– Так, бувають і негативні моменти, коли те пенальті не забиваєш. Тут вже у кожного свої секрети, тому, мабуть, не будемо їх розкривати.

Повернемося до луцьких реалій. Наскільки ми зрозуміли, освоїтися тут допомагав земляк Волошинович?

– Так, йому дуже велика подяка. Це великий плюс для мене, що тут є земляк Ростик Волошинович, і ми, в принципі, під час зборів більше трималися разом, разом проживали, він мені допомагав адаптуватися, показував «що, де і як». Це дуже полегшило період адаптації, тому в цьому плані мені пощастило.

Наскільки велике бажання у гравців все ж знову увірватися в сезон і таки дограти його?

– Хочеться, щоб команда вийшла туди, куди хоче, за спортивним принципом. Зараз така ситуація, що не ясно, чим усе закінчиться. Звичайно, ми всі хочемо, щоб усі ігри відбулися з вболівальниками, тому всі чекають відновлення чемпіонату і повернення усього на свої місця. Однак ми усі розуміємо, що головне – це наше здоров’я та наша безпека, тож потрібно змиритися і перечекати цей момент.

Взагалі ж у нас може бути дуже насичене літо фактично без перерви між чемпіонатами. Морально готуєш себе та сім’ю до цього?

– Я вже сказав, що ми не знаємо, чого чекати, однак розуміємо, що про якусь літню відпустку думати уже не так логічно. Ми ж зараз, можна сказати, на курорті, лише підтримуючи свою форму, тому маємо своєрідну незаплановану відпустку.

Друга ліга, Перша ліга… Готовий закрити останню професійну «мішень» українського футболу?

– Час покаже. Звісно, бажання дуже велика спробувати свої сили на найвищому рівні, довести самому собі та вболівальникам, що можна через важку працю досягти усього в житті. Хотів би побажати просто зараз всім берегти своє здоров’я, дотримуватися усіх правил карантину та не порушувати їх, ну і сподіватися на те, що це все дуже швидко закінчиться!

Коментарі
1 червня
Вчора
30.05.2020
29.05.2020
28.05.2020
27.05.2020
26.05.2020
25.05.2020
24.05.2020