Це не лише моя перемога, це перемога нашої країни, – чемпіонка світу з метання списа Тетяна Остапчук

На світовій першості з легкої атлетики, що відбулася в Торуні (Польща) наприкінці березня, урочисто майорів прапор України. Його підняла спортсменка з Рівненщини Тетяна Остапчук, яка попри травму руки виборола золото в метанні списа в категорії «Masters».

Хоча чинна чемпіонка світу розпочала займатися легкою атлетикою в 14-річному віці, це були її перші міжнародні змагання. І відразу золоті. Річ у тім, що в манеж вона повернулася нещодавно після тривалої паузи. Однак, спорт у житті пані Тетяни присутній повсякчас – і як щоденне заняття, і як робота, і як сімейна справа.

Спорт на Районі дізнався про те, чим живе рівненська чемпіонка, як готувалася до міжнародних змагань та чому ходить на тренування з камерою.

Повернулася в спорт після 15 років перерви

Тетяна Остапчук розпочала займатися легкоатлетичними метаннями в 14-річному віці під керівництвом Антоніни Юдіної.

«Були досить непогані результати. Я виконала перший дорослий спортивний розряд. Але, бувши недалеко до звання КМС, я припинила тренуватися, обравши пріоритетом сім’ю. Повернулася в спорт аж через 15 років: син виступав на змаганнях, я вирішила скласти йому компанію. А вийшло, що, крім нашої з ним спільної перемоги, я дізналася про ветеранські змагання. Щоправда, назва категорії «Masters» мені подобається значно більше», – розповідає пані Тетяна.

На тих легкоатлетичних метаннях Тетяна отримала бронзу і… травму. «Перша думка була, що зі спортом все… Але в процесі відновлення я собі придумала інший варіант свого життя. І, як бачите, я нині в спорті», – посміхаючись, зауважує Тетяна Остапчук.

«У спорті» – це не красне слівце, а справді стиль життя. Тетяна Остапчук долучається до безлічі активностей. Наприклад, бере участь у забігах, які відбуваються в Рівному, у численних легкоатлетичних метаннях. Відповідно має чималу колекцію нагород, які – зізнається – не рахує.

«Намагаюся брати участь по максимуму в усьому – від першості області до всеукраїнських турнірів. Якщо взяти, скажімо, останній 2022 рік, то я є бронзовою призеркою відкритого чемпіонату Волинської області, переможницею чемпіонату Луцька з легкоатлетичних метань, переможницею Кубка Хмельницької області серед ветеранів, переможницею легкоатлетичних стартів у місті Івано-Франківськ, бронзовою призеркою командного чемпіонату України серед дорослих, фіналісткою чемпіонату України серед дорослих», – пригадує спортсменка.

Забіг святих Миколаїв (Рівне, 2022). Тетяна Остапчук на передньому плані

На чемпіонатах Тетяна має надійну підтримку – сина Дмитра, який метає диск. Іноді родина Остапчуків завойовує нагороди в тандемі. «Це рідкісне явище», – зізнається. Але не приховує втіхи, бо їздити на змагання зі сином і синхронно здобувати нагороди – це здійснена мрія.

«Загалом я маю колосальну підтримку від чоловіка, рідних, друзів і знайомих», – каже метальниця.

Тетяна зі сином Дмитром після чергових змагань

Успішна спортсменка, реалізована вчителька

Тетяна Остапчук працює вчителькою фізкультури в Рівненському ліцеї №23, має вищу категорію та звання старшого вчителя. А стаж її роботи становить 20 років. 

«Сказати, що мені просто подобається моя робота, то не сказати нічого. Мої учні, а я працюю здебільшого з найменшими, – моє натхнення! Енергійні вогники в очах, посмішки на дитячих обличчях, теплі обійми і слова подяки після уроків та багато-багато інших моментів дають неймовірний заряд позитиву і мотивації ставати ще кращим наставником і другом для своїх діток», – розповідає Тетяна.

І додає, що в сучасній школі фізична культура – динамічний і цікавий урок із різними видами спорту, з новими підходами та методиками навчання, яскравим інвентарем.

Крім того, у мережі нерідко організовують різні дистанційні квести, інтерактивні проєкти, до яких залюбки долучаються вихованці ліцею №23 разом з учителькою.

«Сучасні діти мають низьку мотивацію до руху, тому стереотип, що працювати на уроках фізичної культури не дуже й потрібно, досі існує. І це дуже прикро… Мені, як учителю, доводиться постійно бути в пошуку чогось нового, цікавого, сучасного. Усі ті конкурси, проєкти, у яких ми беремо участь із  ліцеїстами, повинні мотивувати учнівську молодь до здорового способу життя. Працюю з дітьми та заради дітей!» – каже вчителька.

Тренування та блогерство

Тетяна Остапчук мешкає в Здолбунові. Там же у гідропарку займається спортом рано-вранці за будь-якої погоди. Розповідає, що тренується за принципами лікувальної фізкультури, адже має імплант у коліні. 

«Я обмежена в багатьох рухах і доводиться пристосовуватись із вправами, щоб не лише не нашкодити собі, а й зміцнити те, що маю», – зізнається спортсменка.

Утім, якщо є бажання, то будуть і можливості.

«80% моїх тренувань відбуваються на вулиці з найпростішим обладнанням. У Здолбунові є чудова локація – міський гідропарк, де добрі люди облаштували своїми силами спортмайданчик. Якби ж то інші «добрі» люди ще це все цінували і не нищили…. А то був у мене камінь на 5 кілограмів, лежав при дорозі… І той поцупили!.. І сміх, і гріх», – ділиться легкоатлетка.

Менша частка тренувань припадає на заняття в секторі, що в Рівному. Саме в обласному центрі пані Тетяні допомагає вправлятися наставник сина Олег Зуєв – чудовий спеціаліст і просто хороша людина, каже сама метальниця.

Говорячи про підготовку до чемпіонату світу, Тетяна зауважує, що дуже довго сумнівалася, чи варто їхати – усе ж у країні триває війна. Зрештою, змагання потребували фінансів. Та завдяки підтримці колег-спортсменів представниця Рівненщини таки наважилася випробувати себе на міжнародній арені.

«Маю досить мало вільного часу для тренувань. Тому готувалася до змагань здебільшого рано-раненько у Здолбунівському гідропарку. Місцеві мешканці вже звикли бачити о шостій ранку, як якась пані ходить полями і жбурляє як не палку, то каміння (сміється. – ред.). Іноді виїжджаю в Рівне на сектор, де умови хоч якось наближені до змагальних, та і тренер там є, коригувати роботу може. Третій варіант підготовки – це в ліцеї. Вишукую час між уроками», – зізнається Тетяна Остапчук.

Попри насичений робочий і тренувальний графік, пані Тетяна має ще одне захоплення – блогерство, адже багато своїх тренувань знімає і викладає в ютубі та фейсбуці. 

«Я не мала на меті робити цю справу, але якось воно вийшло само собою, і бачу, що мій контент подобається людям», – відзначає спортсменка.

«Публікуючи свої тренування в соцмережах, мені хотілося власним прикладом показати, що ніколи не буває пізно розпочати фізичну активність, що це місцями весело й дуже корисно для здоров’я. А в умовах сьогодення фізичні вправи  – це ще й порятунок від стресу. Крім того, частину контенту створено для моїх учнів, для їхньої активності в домашніх умовах. І це діє, скажу я вам. Діти розповідають, які вправи із моїх публікацій вони виконують, демонструють вивчене», – ділиться Тетяна Остапчук. 

А ще додає: завдяки такій мережевій активності відчуває себе ще більш реалізованою.

Підтримку України відчувала впродовж усіх змагань

На турнірі в Польщі пані Тетяна вкотре відчула, що Україну світова спільнота підтримує. «Це відчувалось упродовж усіх змагань: від щирих посмішок, теплих обіймів до гучних овацій під час нагородження кожного українського спортсмена», – каже жінка.

Щодо стартів безпосередньо, не все відбулося «гладко» – метальниця травмувала руку, але все ж витиснула зі себе максимум.

«Виходячи на кожну спробу, я абсолютно чітко усвідомлювала, що мала робити. А шалена підтримка нашої команди додавала мені ще більше впевненості в собі. От лише з погодою не пощастило: холодний вітер, сніг і лише +1. Змагання загалом виявилися такими, що «полоскотали» нерви всім уболівальникам: до третьої спроби я була в лідерах, у четвертій спробі спортсменці з Чехії вдалося переметнути мій результат на 11 см, у п’ятій спробі я травмувала руку. Здавалось би, що все вже вирішено. Але ні, у мене лишалась ще одна спроба, а значить я не програла ще. Тому я вирішила для себе: уже як буде з рукою, так і буде… Але я не можу підвести своїх рідних, друзів, команду, які так вірять у мене. І я перемогла», – розповідає пані Тетяна.

«А момент нагородження… Тут у мене досі бракує слів, щоб описати ту хвилю емоцій, які я пережила, піднімаючись на п’єдестал пошани. Це такий щемливий момент… До сліз. Але що тоді, у вирі емоцій, що зараз, наскрізно лише одна думка в голові: це не лише моя перемога, це перемога нашої країни!», – підкреслює легкоатлетка.

Щодо планів надалі, не загадує. Хоча точно не зупинятиметься. «Плани на майбутнє – рухатись і бути здоровою», – відзначає Тетяна Остапчук.