«До цього часу спілкуюся з партнерами по Динамо», – захисник «Волині» Валерій Болденков

Один з найбільш перспективних гравців динамівської академії 1994-того року, капітан молодіжки ФК «Динамо» (Київ) Валерій Болдєнков, який нині виступає за першолігову «Волинь», розповів про рідний клуб семирічної давнини, свою футбольну долю та мрії.

Про це інформує сайт ПФЛ.

«Період в «Динамо» запамятався в першу чергу завдяки тренуванням з основою, там я бачив багато нового», - сказав пресслужбі ПФЛ захисник. -  Було приємно, що тренувався з найкращими. Я навіть не можу нікого виділити з партнерів персонально, бо всі були на рівні та мали якісь свої козирі.

Памятаю, спочатку була невпевненість та боязнь, коли вперше прийшов на тренування до основи. Здебільшого у молодих футболістів завжди так буває, тому не скажу, що я цим виділявся. Водночас ноги ніхто ніколи прибирав, навіть, якщо проти тебе грав іменитий легіонер чи старожил команди, що в інших колективах бувало.

Добре, що в команді не було дідівських методів виховання, тобто ніхто не «пихав», як говорять, а навпаки всі допомагали та підбадьорювали.

Той же Ярмоленко завжди спілкувався на рівних зі мною. Але звісно можна було отримати на горіхи, проте це ставалося не відразу після першої помилки. Колектив того часу в «Динамо» був реально класним.

Про причини, через які  динамівська молодь не розкривалася

- У нас було багато талановитих хлопців. Але я б виділив Романа Яремчука, вже тоді в нього був помітний потенціал. Щоправда багато талановитих хлопців розчинились та не змогли заграти на рівні в дорослому футболі.

Але деякі зуміли дійти й до основного складу, от навіть зараз грають Жора Бущан, Микита Бурда, Олександр Андрієвський. Ми й досі підтримуємо зв'язок та спілкуємося між собою.

Я вважаю, що в «Динамо» мало шансів дають молоді, так, звісно, зараз з цим ситуація зовсім інша. За моїх часів пробитися навіть на тренування до основи «Динамо» було складно. Хоча я все одно вірив, що зможу цього досягти, адже тренувався з ними регулярно.

Мотивувало ще й те, що виходив на товариські ігри. Здавалося б: «Що там, товариська гра», але все одно це неабияк стимулювало. От досі памятаю, що грав у спарингу проти «Олімпіка», а як не крути це вже не тренування.

Тобто психологічно ти вже розумієш, що на тебе дивляться та розраховують. Капітанська повязка мене додатково вмотивовувала, безперечно.

Але не було думок, якщо я капітан, то вже однією ногою в першій команді. Тим більше, що в будь-якій іншій команді з дубля до основи пробитися набагато легше ніж у «Динамо», на мою думку.

В Києві тиск шалений, тобто там шансу двічі помилитися не буде, а для молодого футболіста це психологічно надважко. Юрій Леонтієвич Морозов завжди був з гумором та постійно нас підбадьорював, мовляв, ви вже майже там - просто працюйте далі. До того ж тренери завжди підказували кого з молодих брати на тренування до першої команди.

Відхід з «Динамо»

- Момент, коли я зрозумів, що з «Динамо» треба прощатися пам’ятаю як зараз. Справа в тому, що в мене була травма і я не грав аж п'ятнадцять місяців. Тобто я сам реально розумів, що не потягну рівень «Динамо», а просто сидіти не хотів.

Тому зателефонував Олександру Хацкевичу та попросив, щоб мене відпустили. Дякую клубу та йому, що пішли назустріч та відпустили. Знаю, що в багатьох футболістів після того, як вони йдуть з «Динамо» є образи, але в мене абсолютно не той випадок. Навпаки, я вдячний клубові за все те, що мені там дали, в Києві завжди до мене добре ставилися. Ніхто ж не винен, що в мене сталася травма.

Шок по дорозі до Луцька

Відразу після «Динамо» я три місяці знаходився в Молдові, де тренувався з однією командою. То різкий спад умов, звичайно, відчувався. Сидів і був трохи шокований від умов, зарплатні, побуту та всього абсолютно. Навіть морально там з людьми мені було важко знаходитися.

Але я радий, що в підсумку опинився в Луцьку, вже повністю тут призвичаївся. В команду мене запросив Валентин Кошельник, якого я вже раніше знав. А футбол команди мені імпонує, «Волинь» точно віповідає рівневі УПЛ зараз.

До речі в Першій Лізі є команди, які непогано себе проявляють. Мені подобається гра «Руху», «Інгульця», також «Агробізнес» непогано себе проявляв за тренерства Маркевича.

Про «динамівське серце»

- Я думаю, що всі гравці, які виходять проти своїх колишніх команд, мотивовані подвійно - це нормально. Хоча скажу чесно, що досі хочу пограти за «Динамо». От умовно були б пропозиції від «Динамо» та «Шахтаря», то не задумуючись обрав би «Динамо». Хто б там що не говорив про «динамівське серце», але таке поняття реально існує. Це не лише в мене, а й в усіх хлопців з академії, з ким досі спілкуємось. Якщо одного разу Київ, то вже Київ до кінця життя.