Футбол завжди був усередині, – Андрій Тотовицький, гравець УПЛ родом із Рівненщини
Він пройшов шлях від залюбленого у футбол хлопчика, який уболівав за Шевченка й Реброва, до професійного футболіста. На його рахунку сотні матчів у Професійній футбольній лізі, десятки забитих м’ячів. Він має ігровий досвід у топових клубах Прем’єр-ліги України та бельгійському «Кортрейку», але ніколи не рахує забитих м’ячів і вважає, що пік його кар’єри ще попереду.
Він – Андрій Тотовицький, атакувальний півзахисник ФК «Десна» (Чернігів), який народився і зробив перші кроки до футбольного успіху в селі Кричильськ Сарненського району на Рівненщині.
Батьки підтримали талановитого й наполегливого Андрія, тож у старших класах він потрапив в Олімпійський коледж імені Івана Піддубного, де шліфував не тільки футбольні навички, а й характер.
У Дитячо-юнацькій футбольній лізі Андрій Тотовицький виступав за київські команди РВУФК і «Динамо». Шлях у ПФЛ розпочинав із дубля донецького «Шахтаря» у Другій лізі. Устиг пограти за «Зорю», «Маріуполь», бельгійський «Кортрейк». У лютому 2020 року підписав контракт із «Десною». А в жовтні 2020 р. у матчі проти «Олімпіка» забив свій 25 гол в УПЛ.
Читайте також: Андрій Тотовицький у «Десні» вартує 900 тисяч євро
Про кумирів дитинства, особисті плани й настанови для юних спортсменів – в ексклюзивній розмові для Спорт на Районі.
– Андрію, Ви граєте у футбол із дитячих років. Як зрозуміли, що подобається саме цей вид спорту?
– Розуміння як такого не було. Ганяв м’яча з хлопцями, уболівав за Шевченка, Реброва… Мені завжди це подобалося. Можна сказати: футбол був у мене десь усередині, у крові…
– Яку перемогу можете назвати найпам’ятнішою з дитячо-юнацького віку?
– Було багато перемог, про які приємно згадувати – кожна по-своєму важлива. Можу сказати, що найбільше запам’яталися змагання «Шкіряний м’яч» у Тернополі. Тоді наша команда нічого не виграла, але сама поїздка в іншу область залишила багато вражень. А ще фінали обласних чемпіонатів (Андрій Тотовицький грав за сарненський «Маяк» – ред.) на рівненському «Авангарді», на які завжди приходили вболівальники.
– Який гол найбільше пам’ятаєте з професійної кар’єри?
– Мабуть, м’яч, який я забив, граючи за «Зорю», «Дніпру». Тоді ми вийшли у фінал Кубка України.
– На сайті УАФ в індивідуальній статистиці зазначено, що за професійні клуби Ви забили 60 голів. У ворота якої команди Ви хотіли б забити сотий гол?
– Я взагалі не рахую голів, які забивав у своїй кар’єрі. Сотий гол… Не думав про це! Ви мене зараз здивували.
– Карантин фактично позбавив клуби підтримки вболівальників. Як це – виходити на поле за порожніх трибун?
– Грати з глядачами і без них – це різні види спорту. Різні емоції. Це не порівнюється.
– Батьки нерідко підтримують Вас на матчах, Ви теж буваєте на батьківщині. Наскільки стежите за спортом у рідному Сарненському районі?
– Так, батьки бувають на матчах у Києві, приїздили до Луцька, коли там грали. Я теж навідуюся. Щодо спорту… Друзі грають, тож у загальному знаю ситуацію. Але не заглиблююся.
– А як щодо рівненського «Вереса», який виступає у Першій лізі і робить серйозну заявку на вихід в УПЛ?
– За матчами «Вереса» не стежу. Тобто ігор не дивлюся, а результатами цікавлюся. Зараз Дмитро Поворознюк там знімає «реал» (ідеться про серіал «Футболіст» на ютуб-каналі «Триндець» – ред.), то дивлюся його. Цікаво.
– Найближчий матч «Верес» проведе зі «Зорею» у Кубку України. Як оцінюєте шанси рівнян?
– Буде важка гра. Поле зараз не в найкращому стані… Думаю, далі пройде «Зоря».
– Рівненщина взяла курс на розвиток дитячого футболу. Як уважаєте, є шанси в юних краян дорости до футбольних зірок?
– Не бачив, як хто грає, які змагання організовують… Важко говорити. Але для того, щоб вирости, треба мати умови для росту. Мені здається, на цей момент таких умов немає. Треба шукати, їхати в інші футбольні школи – Львів, Київ… Хоча, звичайно, я маю надію, що будуть футболісти з Рівненщини, які заграють у Прем’єр-лізі.
– Три поради від Андрія Тотовицького для юнаків, які хочуть грати у футбол.
– Перше – любити футбол. Друге – мабуть, дослухатися батьків, їхніх порад. Третє – не порушувати спортивного режиму й бути наполегливим.
– У Вас двоє діток – донька і син. Чи хотіли б, щоб діти продовжили династію, займалися спортом? Можливо, уже бачите певні схильності, зацікавлення?
– Оскільки сам спортсмен, хотів би, щоб син пішов моїм шляхом. Але нав’язувати цього не буду – ким захоче, тим і буде. Максимчикові сім місяців, апріорі не може бути зацікавлення. Донечці чотири, ходить на теніс, черлідинг – для загального розвитку.
– Забіжимо вперед. У яку команду Ви хотіли б перейти?
– Наразі я гравець «Десни» й хочу допомогти цій команді досягти поставлених цілей. Ми граємо злагоджено, у нас дуже хороший колектив. Я задоволений.
– Які цілі на сезон?
– Завдання одне – утримати третє місце (на день розмови, 27 лютого, «Десна» посідала третю сходинку турнірної таблиці. – ред.).
– Як думаєте, чи впорається команда?
– Буде дуже важко. Є хороші команди «Зоря», «Ворскла»… Але ми будемо робити все від нас залежне.
– Від імені наших читачів і всіх уболівальників дякуємо за розмову. Бажаємо Вам легких і успішних ігор, міцного здоров’я та здійснення всіх планів!
Розмовляла Галина МАКСИМЧУК
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром