«У мене з’явилася внутрішня мотивація», – «нескорений» із Волині Павло Ковальський

19 Червня 2020, 09:47
«Нескорений» із Волині Павло Ковальський 2373
«Нескорений» із Волині Павло Ковальський

Коронавірусний карантин надзвичайно вплинув на всі сфери людського життя. Особливо «постраждав» спорт, адже фактично всі змагання скасували чи перенесли.

Не відбудуться 2020 року й «Ігри нескорених», на яких мав виступати волинянин Павло Ковальський. Сайт «Invictus Games: Team Ukraine» розповідає про кожного з учасників «нескореної» української команди.

Представляємо вашій увазі історію Павла Ковальського.

«Наприкінці січня 2015 року російські найманці сильно обстрілювали нас з усіх видів артилерійського озброєння в районі Дебальцевого. Буквально за дві години прямого бою четверо моїх побратимів загинули, ще стільки ж отримали поранення. Тоді було дуже важко морально і фізично. Кулі летіли прямо над нашими головами, практично всі мали поранення, а потім по радіоефіру передали, що загинув наш командир. Попри це, ніхто не кинув зброю з рук», – згадує 29-річний ветеран.

Воїни тримали оборону на посту «Віталік» на околиці селища. Чорнухіне. Але після наступу, під час якого загинув командир, були змушені відійти у базовий табір.

«Найбільше під час боїв за Дебальцеве переживав вночі. У нас тоді не було тепловізійної техніки, а, відтак, доводилося просто довіряти власним відчуттям. Стояли морози, випав сніг. Якщо хтось ішов – сніг рипів. Ми приглядалися, дослухалися до найменшого шуму. Звісно, у такій напрузі було досить важко, але ж ми захищали наших громадян, територіальну цілісність, незалежність України. На постах ніхто не скиглив, навпаки, всі хлопці підтримували одне одного, старалися підбадьорити, принаймні, жартами», – каже Павло.


 

Павло Ковальський пішов на війну добровольцем  у першій хвилі мобілізації, тоді потрапив у 51-шу бригаду. В її складі був, зокрема, у районі Савур-Могили, Новогригорівки, Петрівського, Мануйлівки та поблизу Маріуполя. Після того, як 51 бригаду розформували, Павло перейшов до 128 бригади. Згадує, що мав мотивацію повертатися на війну, а не видіти, чекаючи, поки сформують новий підрозділ.

«Коли ще служив у 51, отримував контузії. Але ми тоді не знали, що це таке, які можуть бути наслідки. Навіть до лікарів не зверталися – ну, гупнуло, ну, болить голова трохи, то й що? Проте, коли отримав сильну контузію вже у складі 128-ої – зрозумів, наскільки це серйозно», – розповідає «нескорений».

Усе сталося на позиції «Небо» на початку лютого 2015 року – пряме потрапляння чи то великокаліберної міни, чи то танкового снаряда. Павла Ковальського забрали в останню медевакуацію з позиції. А вже у шпиталі лікарі сказали, що, окрім серйозної контузії, у нього тотальне виснаження організму, а також протрузії по всьому хребту. Медики запевнили, що тепер спорт хлопцеві протипоказаний, а в руки можна підіймати не більше кількох кілограм.

«На мій день народження 2017 року подзвонив товариш: сказав, що збирається їхати у Київ на відбір на Марафон морської піхоти, який відбудеться у США. Я зголосився поїхати разом із ним. Вже на місці зустрів побратима Вадима Свириденка, який під час подій у Дебальцевому втратив стопи та кисті рук. І, знаєте що? Вадим на чотирьох протезах пробіг потрібну відстань швидше, ніж я зі здоровими кінцівками. Так у мене з’явилася внутрішня мотивація зайнятися собою», – згадує Павло.

Згодом, згадує ветеран, дізнався про «Ігри Нескорених». Брав участь у відборі в команду у 2018 році, але тоді не пройшов.

Нині організатори винесли на перше місце спортивну реабілітацію, а не спортивний результат, це допомогло волинянинові потрапити до збірної.

Тепер Павло Ковальський докладає зусиль, аби виправдати довіру й гідно представити Україну у Гаазі. А ми щиро бажаємо нашому «нескореному» військовому перемоги і всіляких гараздів.

Коментар
29/07/2021 Середа
28.07.2021
27.07.2021