Приборкання норовливої: як юна вершниця з Острога справляється зі «складними» кіньми

22 Квітня 2020, 10:16

3878

Вершниця, наїзниця… Ці слова породжують різні асоціації, викликають змішані емоції. Однак для Катерини Бугери, членкині Всеукраїнської федерації кінного спорту (ВФКС), першокурсниці Національного університету «Острозька академія», верхова їзда – це, однозначно, любов.

Катерина Бугера – 17-річна сумчанка, яка останній рік живе та навчається в Острозі. Своє велике захоплення – кінний спорт – теж «перенесла» на Рівненщину.

«У житті я маю дві пристрасті – творчість і кінний спорт. Хоча я вже давно не вважаю верхову їзду захопленням. Для мене вона переросла статус звичайного хобі й буквально з перших днів стала повноцінною частиною життя, як, скажімо, навчання, спілкування з однолітками», – розповідає Катерина.

Дівчина пригадує, що вперше самостійно сіла на коня у 8 років у Криму, а коли їй виповнилося 10, попросила батьків записати до Сумської кінної ДЮСШ. Саме в цьому спортивному закладі дівчина з невеликими перервами продовжує тренуватися дотепер.

«Упродовж цих семи років пробувала себе в різних дисциплінах, трохи стрибала, зараз же займаюся виїздкою – найграційнішим видом кінного спорту, де кінь і вершник мусять виконувати вправи (елементи) з математичною точністю. Хоча й досі люблю стрімголов скакати в полях, що успішно роблю під час карантину», – каже юна вершниця.

Катерина додає, що попри кількарічне членство у ФКСУ ніколи справжньою спортсменкою себе не вважала. «Я не беру регулярно участі у змаганнях, не женуся за медалями та званнями. Для мене кінний спорт – це процес безкінечного навчання і, як уже зазначала, невід'ємна частина життя», – пояснює дівчина.

Ба більше, Катерина Бугера має свої «кінні» нагороди. Раніше дівчина виступала в дитячих їздах і має медалі – бронзу й золото. Ще дві нагороди завоювала 2019 року – обидва виступи в категорії «Аматори» увінчалися тріумфом на п’єдесталі (ІІІ та ІІ місця відповідно). А під час їзди за програмою «Попередній приз. Юнаки» (у виїздці) Катерина виконала І розряд.

Незмінні друзі, партнери Катерини на манежі – коні, точніше кобили, – так уже в дівчини складається. Але й ці тварини мають свій норов.

«Мені завжди «щастило» на складних коней. Не знаю, чому так. Можливо, на них було менше навантаження. Гіпербола, пам’ятаю, не любила хлопців і постійно їх скидала. Отпорка (не уявляю, хто придумав таку кличку) зупинялася на конкурсних маршрутах перед першим же бар’єром і вершник феєрично летів через її шию. Павана, з якою працюю зараз, нікого зумисно не скидала, але їздити на ній через її темперамент може далеко не кожен, адже у свої 18 років вона ще дуже активна й досить норовлива. Про Калькутту, на якій вправлялася цієї зими, узагалі можна написати цілий роман, адже вона чи не кожного тренування придумувала щось нове. А враховуючи, що Калькутта – пані не маленька (десь під 180 см у холці), то їздити на ній було «весело». До речі, цікавий збіг обставин: усі мої улюблениці, окрім Павани, вороної масті», – розповідає Катя.

Тим не менше, дівчина зазначає, що любить усіх своїх коней, – без цього ніяк.

Катерина Бугера. Фото з архіву

Загалом Катерина розповідає, що кінний спорт не такий і складний, але, як і кожне заняття, до якого сумлінно ставишся, не простий. Водночас саме в цьому виді спорту можуть траплятися труднощі, насамперед наявність чи відсутність тренувальних баз, адже не в кожному місті є школа, клуб чи секція, де можна займатися верховою їздою. Ще неабияку вагу має матеріальний складник, бо ж уроки верхової їзди переважно дуже дорогі, не кажучи вже про необхідну амуніцію та одяг. По-третє, охочі вправлятися у верховій їзді іноді стикаються з нестачею коней, бо інтерес є, але благородні скакуни навіть для спецбаз недешеве задоволення.

«Я б іще виділила проблему батьків, які занадто бояться за своїх дітей під час тренувань і обмежують заняття спортом, і проблему тренерів, котрі не усвідомлюють, що в їхніх вихованців є ще власне життя, а не лише спорт. Зараз я розумію, що знайти тренера, який би займався з усіма учнями, не поділяючи їх на «перспективних» і «неперспективних», – велика удача, і я безмежно рада, що це трапилося зі мною», – уважає Катерина.

У Сумах із Катериною займається Лариса Калініченко, яка надзвичайно багато вкладає в учнів.

Навіть переїхавши до Острога, де немає можливості працювати з кіньми, юна вершниця продовжує тренуватися – двічі на тиждень відвідує заняття в КСК «Фавор», що в селі Велика Омеляна Рівненського району. Там її тренує Ірина Демидюк.

Щодо планів на майбутнє, Катерина Бугера не загадує – каже: після карантину з кіньми, які нині мають цілковитий простій, буде важко.