Прямі трансляції, колишній тренер з УПЛ та ексгравець збірної: як існує сільський клуб «Січ» із Добрян

Євген Назаренко

Подякувати

24 лютого 2026, 19:23

  1521

Зберегти

Де витає справжня, брутальна, усім знайома нам футбольна атмосфера? Правильно – на районному рівні. Можете здивуватися, але футбол в глибинках буває популярнішим навіть за матчі УПЛ.

І про це, як ніхто інший, знає один із засновників проєкту «Січ» (Добряни) зі Львівщини Северин Стецюк, який погодився розповісти нам цікаві деталі. 

У 2021 році хлопці з каналу «Брутальний футбол» (Северин Стецюк, Василь Максимів та інші) вирішили запустити комедійний футбольний серіал під назвою «Не Футболіст». Вони знайшли команду зі села на Калущині та почали активно знімати її життя. Такий формат відгукнувся аудиторії та почав збирати серйозні перегляди. Зокрема, на першій серії вже більше 200 тисяч.

Зараз хлопці вийшли на новий, обласний рівень. Вони змінили локацію, відродили клуб та стадіон у селі Добряни. Їхній коуч Володимир Мазяр – екстренер УПЛ, а в команді грає колишній збірник.

Як взагалі виникла ідея розпочати проєкт «Не футболіст»? Вас трішки надихнув Діма Поворознюк (автор серіалу «Футболіст», який грав за «Верес» (Рівне) та публікував це на каналі «Триндець» — ред.)? 

Так, саме Діма надихнув. Був березень 2021 року. Він прийшов до нас гостем на перший подкаст, який ми знімали та погодився допомогти у розвитку каналу. 

Ми говорили про різні формати, Діма пропонував знімати футбольні челенджі, бо не планував надалі цим займатись. Я десь напів жартома сказав, що нам челенджі не цікаві, а от знайти сільську команду і знімати «Не Футболіст» у чемпіонаті району було б весело. 

Василю (герою проєкту на початку – ред.) ця ідея зайшла, бо він колись грав на район. Тож він розпочав пошуки атмосферної футбольної банди на Калущині. І тоді виник варіант із командою «Тріумф» Довгий Войнилів, яка була створена для цього проєкту.

Ми не знали, ця історія зайде чи ні, тому починали її знімати як пародію на серіал «Футболіст». Там у першій серії є дуже награний смішний момент на початку, де Василя підписують  грати за сільську команду… у магазині. Це мала бути пародія на момент, коли «Верес» підписував Діму. Тільки у «Футболісті» все було красиво, помпезно, пафосно. А тут пряма протилежність цьому.

Чому ви вирішили залишити Довгий Войнилів і почати новий проєкт – «Січ» Добряни – з нуля? 

Ми показали у Довгому Войнилові все, що могли. Уже в другому сезоні, який ми знімали після початку повномасштабної війни, там усередині були протиріччя, які щораз більше виходили на камеру. 

Медійна історія Довгого Войнилова вже була вичерпана. Але найголовніше, що сама команда досі є, що футбол у селі існує. 

Щоб робити цікавий медійний спортивний контент, який регулярно будуть дивитись, потрібно постійно «вистрибувати з трусів». Ти можеш скільки завгодно знімати цю шикарну атмосферу, показувати дідів, які тягнуть сто грам і вигукують смішні фрази, що стають мемами. Або Василя, який не забиває пенальті. Але контент приїдається. Людям потрібні нові емоції, нові сюжети.

Як вийшло створити нову історію?

Проєкту «Січ» Добряни могло і не бути. На початку 2023 року наклали санкції на нашого спонсора. Проєкт залишився без фінансування. А щоб іти в «історію з нуля», треба або спонсорська підтримка, або кредит у банку, або сильна місцева громада.

Ідей було чимало, але предметно до справи не доходило. І тоді включився наш монтажер, оператор і дизайнер Роман Чаниж, який запропонував рідне село як майданчик. У Добрян було багато козирів – велика футбольна історія, втрачена команда, занедбаний стадіон, ідеальна локація біля великого міста Стрия і футбольна громада, яка проактивно підключилась до ініціативи. Плюс сторіччя з часу створення футбольної команди в селі, яке наближалося, мало стати вінцем цієї історії. 

У Добрянах усе складалось від початку. Навіть прийшли спонсори в проєкт, які дали кошти авансом й інвестували в екіпірування та багато інвентарних речей, які були потрібні для старту нової команди. Все вдавалося, і я кайфував від першого дня у Добрянах й кайфую досі

Можливо, у селі поки нема своїх зіркових гравців, але тут люди живуть футболом, стадіоном, командою. Вони зробили просто фантастичні речі за ці два роки. Якщо б село було байдужим до футболу, нічого б цього не вийшло.

Головний герой «Не футболіста» Василь Максимів покинув проєкт. Чи ви спільно дійшли до цього рішення та які взаємини у вас з Василем зараз?

 (Василь в третьому сезоні покинув проєкт, після того як не потрапив в заявку команди. Він зазначив, що був головним ініціатором проєкту та не дуже зрозумів рішення. Згодом Василь почав власну історію під назвою «Не Футзаліст»).

У нас нема взаємин, ми не спілкуємось. Це не було спільне рішення. Як бачите, все робиться на краще. Був один проєкт — «Не Футболіст». Тепер є два — про «Січ» (Добряни) і про футзал. Я хотів би ще про гандбол і волейбол. Медійка в Україні врятує спорт.

Фінанси. Оцініть успішність проєкту в цьому питанні: чи отримують гравці, тренер фінансові винагороди?

В минулий рік ми йшли ні з чим. Тобто наш бюджет – це якісь мої власні заощадження, кредити, 400 доларів із Патрону в місяць, 150 доларів із Ютуб-монетизації і величезне бажання продовжувати історію. 

Тому фінансово ми всі, і я зокрема, були у повній ямі в перші півроку. Але зате вигравали всі матчі чемпіонату. Як каже наш тренер, бідні, але щасливі. Ми виграли всі матчі першого кола. Я виплатив хлопцям за три перемоги. Це були гроші, узяті у борг. Згодом до проєкту приєднались партнери. 

Фінансова складова у нас повністю залежить від медійної. Якщо серіал дивляться, є рейтинги і заходять спонсори, тоді ми починаємо ці кошти ділити: на продакшн, команду, інфраструктуру, затуляти боргові дірки. Минулого року, та і цього також, були меценати з-посеред наших глядачів, які платили власні кошти, мотивуючи гравців на перемоги. Це сильно надихає.

Клуб «Січ Добряни» розвивається активно. Нещодавно у вас не було навіть нормального стадіону, а сьогодні ви боретесь за призові місця в обласній лізі: чи є у проєкту кінцева мета, наприклад, участь у Другій лізі?

Наразі наша мета – друга ліга Львівської області. На кожен сезон шукати можливості і кошти – складне завдання. Під мету, про яку ви говорите, потрібен інвестор. Базовий рівень для учасника Другої ліги України – це 15 мільйонів гривень. Сьогодні це, звісно, звучить нереально, але якщо раптом знайдеться людина чи компанія, яка захоче взяти клуб, це буде вау і топова історія.

«Січ» Добряни – це також експеримент. Як далеко зуміє зайти команда, зібрана з хлопців із району, яка існує на кошти з медійності? Поки що з чемпіонату району ми добралися до другої ліги області. Розумію, що ми десь упремося у стелю і далі прогресувати буде дуже важко. Але ми будемо намагатися знову вистрибнути з трусів. У хорошому сенсі. А може й у прямому. 

За вас грає колишній гравець збірної Денис Кожанов. Тренує Мазяр. До цього тренував Фещук, побував у вас і Вірт. Як вам вдається залучати відомих футбольних людей до проєкту?

Знову все завдяки медійності. Юрія Вірта ми знали, він уже знімався у нас на каналі як гість подкасту. От з Фещуком було складно. Він нічого не знав і не чув про нас.

У нас не було тренера і я тоді спілкувався з усіма, з ким можна було, тож вирішив спробувати. На першій зустрічі Фещук запитав у своєму стилі: «Ви серіал знімаєте? Так я актором маю бути? А тренувати по-справжньому чи тільки коли камера є?». Чесно, сумнівався, що Максим підходить у цей проєкт. Але як тільки він приїхав на першу контрольну гру, я зрозумів, що це попадання в десятку.

А Володимир Мазяр – фанат і глядач серіалу. Не вірив, що Іванович прийме команду Третьої ліги Львівської області. Завдяки тому, що він за нами стежив, зірки зійшлися. Хтозна, чи ми пішли б на область, якби не Мазяр. Його впевненість у команді, ентузіазм і голод до тренувань, до роботи, до перемог, дали пендаля нам всім. 

Як ви гадаєте, чому районний, обласний футбол так відгукується в аудиторії? 

В 2021-му році це відгукнулось, бо був запит. Ми влучили в те, чого очікувала футбольна аудиторія, бо пафос студій багатьом набрид. Сільський футбол і його безпосередні люди та учасники були свіжим ковтком.

Зараз рівень професійного футболу сильно впав. Збірна та клуби не дарують емоцій. Персонажів, харизматичних людей у нашому футболі вкрай мало, ніхто не чіпляє. Тому люди ідуть туди, де це є.

Ну і головне, мабуть те, що ми відкриваємо роздягальню. Людям завжди цікаві реаліті-шоу і те, що відбувається за кадром. Може, це нам іде інколи в мінус, але зате ми відкриті з уболівальниками.

Ви показуєте матчі наживо, берете післяматчеві коментарі, наскільки це важко організувати?

На початку було складно, бо ми самі займались продакшном трансляцій. Потім почали співпрацювати зі студією «Наживо TV», вони професіонали у цій справі. Це значно простіше, ніж було підключити світло й електрику на стадіон. Добре, що в Добрянах є пан Роман Ємець, якого ми називаємо технічним директором, бо він робить речі, які колись здавались неможливими.

І на кінець. Оцініть важливість 3-го тайму. Наскільки ця традиція є важливою?

Розкажу на двох прикладах. У Фещука був період весною 2024-го, коли гра була, але команда не могла щось шість матчів поспіль виграти і майже не забивала. Потім розпочався турнір Кубок весни, який ми хотіли здобути, бо того року «Січ» святкувала століття з часу заснування. Ми програємо першу гру. Ідемо по пиво, сідаємо, говоримо.

На тренування перед наступною грою Максим привозить пиво. Ми виграємо матч. Команда залишається після кожного матчу біля роздягальні. Макс намазує хлопцям канапки. Каже, що більше не буде тактичних занять – тільки треті тайми. Ми виграємо всі наступні матчі, доходимо до фіналу, де обігруємо чемпіона району 3:0.  

Коли Мазяр прийняв команду, десь ситуація повторилась. Була поразка 0:4 у товариській грі. Ми поїхали в сауну, попарились, посиділи. Далі команда не програвала 28 матчів аж до самого фіналу.

Це не означає, що у нас в команді алкоголіки, ні. Навпаки більше по спорту. Але колектив і такі посиденьки вирішують дуже багато на будь-якому рівні. Якщо ви запитаєте гравців праймового «Дніпра», «Карпат» чи «Кривбасу», в чому був секрет їхньої команди, усі скажуть – в єдиному колективі, який формується, звичайно, на третьому таймі.