Спортсмени так просто не здають: гирьовик-розвідник зупинив атаку на Житомир
-
-
>
-
>
-
>
1547
Ігоря Скучинського добре знають у спортивних колах України. Він – майстер спорту з гирьового спорту, учасник різних змагань, п’ятикратний чемпіон Волинської області. Тричі ставав чемпіоном України. Має цілу гору нагород та дипломів. Крім того, з 2017 року Ігор боронить Україну.
35-річний уродженець Локачів був важко поранений, утратив ногу, але не силу духу й оптимізм. Історію героя розповідає «Вісник».
24 лютого Ігоря Скучинського застало на Київщині. Захищав різні населені пункти нашої країни. Керівництво неодноразово відзначало не лишень його досвідченість, а й аналітичне мислення, інтуїцію. Ні для кого не секрет, що розвідники найперше мають оцінити ситуацію, тож від них залежить успіх бою. Ігор неодноразово опинявся у складних обставинах, але завдяки своїй миттєвій реакції, швидкому аналізу рятував не лишень себе, а й підлеглих. За мужність та відвагу старший лейтенант Ігор Скучинський нагороджений двома орденами – «За мужність» ІІІ ступеня та Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Перший отримав за те, що разом з побратимами зупинив колону ворога.
«Мали завдання не допустити просування орків на Житомир. За останніми даними, це була колона з двадцяти танків у супроводі двох гелікоптерів. Коли ми з моїми хлопцями збиралися, хтось запитав: «Скучинський, ти хоч знаєш, куди ти йдеш? Ти йдеш творити історію!» Ми зайняли вигідні позиції на пагорбах. Звідти добре було видно центральну дорогу. Саме заходило сонце і сліпило росіян. Чесно, я злякався, коли побачив колону, якій не було кінця краю. А на БМП ворогів – як мурах! Ми розуміли, що наші сили нерівні, бо мали лише два танки та стареньку БМП, але мусили їх зупинити! Хлопці-танкісти та екіпаж бойової машини діяли героїчно!», – пригадує Ігор.
Герой каже, той бій – як сцени з нереалістичного фільму. Попри все, українські воїни завдання виконали і наступ зупинили.
Згодом у напрямку міста Снігурівка на Миколаївщині Ігор Скучинський зазнав важких поранень.
«Мали розвідати наявність сил противника. Розпитували у місцевих, і більшість нас запевняли, що попереду нікого нема. Але мене дуже все насторожувало. І, пройшовши більшу частину шляху, вирішив за допомогою квадрокоптера обстежити територію. Ми виявили ворогів, але й вони помітили нас. Почала працювати їхня БМП. Оцінивши ситуацію, зрозумів, що своїми силами ми не впораємося, тож дав команду на відступ. Щоб прикрити хлопців, почав стріляти по росіянах, викликаючи вогонь на себе. Вони лупили осколково-фугасними зарядами. У мене весь бронік був в осколках, поранило ногу, поперек. Від великої втрати крові став непритомніти, але ще встиг доповісти керівництву. Коли наші вдарили з мінометів, орки відступили. У мене злетіла каска. Лежав під вогнем і думав, що як влучить у голову, то капєц. Та Бог оберігав. А потім до мене підповз солдат Нідєлкін і на ремені з автомата взявся відтягувати до своїх. Пів дороги сунув, а там уже забрала швидка. За те, що прикривав відхід своїх, отримав другу нагороду», – згадує події того дня військовий.
Поранення були дуже важкими. В Ігоря два рази зупинялося серце. Лише у Кіровоградській обласній лікарні вдалося стабілізувати стан. Дехто з лікарів зауважував – якби не постійні заняття спортом, серце воїна навряд би витримало…
У тілі Ігоря й досі 11 осколків, болем озивається кожен рух, та голос у нього оптимістичний, адже спортсмени так просто не здаються…
