Збірна могла зробити не так багато, як усі вірили

27 Червня 2024, 15:10
Роман Яремчук втішає Олександра Тимчика після нічиєї з Бельгією на Євро-2024. REUTERS/Miguel Medina 2712
Роман Яремчук втішає Олександра Тимчика після нічиєї з Бельгією на Євро-2024. REUTERS/Miguel Medina

Збірну України за достроковий виліт з Євро не треба ганити, її нема за що критикувати: вона зробила, що могла.

Це ж ми усі кілька місяців розганяли думку про найкращу збірну в історії. А тепер ця збірна вперше в історії чемпіонатів Європи бере 4 очки в групі і не проходить далі. 

Це ж ми створили собі завищені очікування, бо хотіли «хоч якогось свята і перемог у страшний час війни», бо бачили цінники на наших гравців, знали про клуби та чемпіонати в яких вони грають. 

Пічічі, Мудрик, воротар переможця Ліги чемпіонів, Циганков, зірка, що сходить (Судаков) за 70 мільйонів євро, повернення Реброва… 

Але наша збірна могла зробити не так багато, як ми у це вірили і як у це вірили самі гравці. 

Те, що Євро було програне у першому ж матчі з румунами, вже сказали і ще багато разів говоритимуть. Тоді тренер і гравці не змогли витримати тиску очікувань.

Усі бачили нас щонайменше у чвертьфіналі. Матч із румунами став холодним душем, Словаччина подарувала надію. З Бельгією ми зіграли найкраще і вилетіли. 

Зараз – спустошення. 

Минуть роки, коли треба буде пригадати Євро-2024, ми знатимемо, що це чемпіонат під час війни, але не згадаємо про матчі з Бельгією та Словаччиною. Натомість пригадуватимемо Румунію. Так, як пенальті Гусєва швейцарцям у 2006-му, голи Шеви шведам у 2012, ганьбу проти Північної Ірландії у 2016-му. 

Вони хотіли, але банально не могли. І не могли не через те, що не можуть загалом, а через те, що не можуть саме стільки, скільки хотіли.

Висновок простий: зробити переоцінку. Якщо перекласти це на мову єврокубків, то ми ще не постійний учасник Ліги чемпіонів, але топова команда Ліги Європи. 

Якщо переоцінимо свої можливості, то не будемо страждати від краху завищених очікувань. 

Приготуйтеся, до речі. Дуже скоро ще чекає можливий «провал» футболу на Олімпійських іграх. Ми вперше туди їдемо і, звісно, в очах вболівальників це має бути «історична подія» та «торжество українського спорту». Давайте відразу скажемо українчикам, що футбольний турнір на Олімпіадах – це щось трохи важливіше товариських матчів молодіжних збірних і не включений в календар УЕФА. Тому Руслан Ротань за місяць до Парижу не знає, хто гратиме у його команді.

Звісно, найгірше, що поруч грала Грузія. І це просто фантастичний виступ, який триватиме й у плей-оф. Якраз у грузинів була розкутість. У наших – скутість. Я побачив її ще під час виходу гравців на матч проти румунів – у тунелі в Мюнхені. 

А потім Грузія щоматчу робила те, що Україна не могла зробити. Грати у футбол. Чому так? Дивіться вище.

В українців, які стежать за спортом, а найчастіше у тих, хто вмикається тільки на час великих форумів, є одна совкова традиція: ми, як колись СССР, маємо обов’язково вигравати. Хокей, балет, космос – ця совєцька тріада міцно тримає нас у хмарах і не спускає на землю. 

Тому врешті – вгомонімося. Це тільки спорт. У ньому хтось програє, хтось виграє. Ми поїхали на Євро? Ми показали, що є футбольною країною? Наші вболівальники нагадали світу про війну і загиблих на ній фанатів? Так отож! Чекаємо, поки це найкраще покоління юнаків стане чоловіками. Наснаги Реброву.

Коментар
25/07/2024 Четвер
25.07.2024
24.07.2024
23.07.2024