Мбаппе виходить на заміну у команді Макрона

Перед парламентськими виборами у Франції в гру вступив Кіліан Мбаппе. Його долучили до кампанії проти крайніх правих сил на парламентських виборах у Франції.

«Ми перебуваємо у вирішальному моменті історії нашої країни, у безпрецедентній ситуації. Ми повинні оцінювати довгострокові перспективи й усвідомлювати свої пріоритети. Чи закликаю я голосувати проти «Національного об'єднання»? Я проти крайнощів і тих, хто ділить суспільство на категорії. У нас є можливість обрати майбутнє своєї країни. Ми не повинні ховатися, коли мова стосується нашої країни, це важливо. Я підтримую ідеї, які об'єднують людей», – сказав Кіліан.

Той факт, що зірка №1 світового футболу, яка щойно підписалася у мадридському «Реалі» й отримуватиме шалені 15 млн євро на рік, каже під час великого турніру, що є речі, які важливіші за футбол, є надзвичайним. 

Кіліан, син камерунця та алжирки, зробив заяву після перемоги у Франції правих на виборах до Європарламенту. Еммануель Макрон, чия партія набрала 9 червня удвічі менше голосів ніж праве та антимігрантське «Національне об'єднання» на чолі з Марін Ле Пен, призначив нові вибори у Національні збори. Макрон ризикує, бо Ле Пен здатна одноосібно захопити владу у парламенті Франції.

Футболістів збірної Франції на чемпіонаті Європи регулярно запитують перед іграми, що вони думають про те, що фактично «расистська партія» незабаром може керувати країною. 

Першим відгукнувся Усман Дембеле. Він просто закликав людей прийти на вибори, але те, що всі збагнули, що він насправді мав на увазі: саме темношкірий спортсмен узяв слово про політику.

Також темношкірий Мбаппе прохав залишити Францію «відкритим суспільством». Інший його партнер по збірній Маркус Тюпрам висловився прямо і закликав запобігти приходу до влади прихильників Марін Ле Пен.

Загалом спортсмени у Франції частіше висловлюються про політику, ніж в інших країнах.

Мбаппе та Макрон після програного у Катарі фіналу ЧС-2022. The Telegraph

Ще у 1960-х роках і ліві комуністи, і праві голлісти підтримували державні спортивні програми. У 1980-х роках спорт і культура у Франції розглядали як сфери, в яких успішною може бути інтеграція нових «проблемних груп населення». Ішлося про молодь, бідних, мусульман та темношкірих чоловіків.

Ця ідея виявилася особливо плідною у спорті. До 1990-х років Франція завжди брала участь у великих турнірах, але дуже нечасто щось вигравала. 

Це змінилося в 1990-х роках: три золоті олімпійські медалі виграла темношкіра легкоатлетка Марі-Жо Перек, було дві перемоги в Кубку Девіса з тенісу, золото і бронза на чемпіонаті світу з гандболу, три золоті медалі для національної збірної з регбі.

Але саме футбол приніс Франції найбільший тріумф: «Олімпік» із Марселя виграв Кубок чемпіонів у 1993 році, а переможний гол «Мілану» вихідця з Кот-д’Івуару Базиля Болі тижнями крутили по телевізору.

До цього моменту іммігранти були практично непомітними у французькому суспільстві. Завдяки успіхам у спорті у них раптом з’явилися представники, які могли б представляти їх у ЗМІ. Нині у Франції не рідкість, коли спортсмени з’являються на політичних ток-шоу.

Наступний тріумф був у 1998 році, коли французи виграли чемпіонат світу. Команда мала представляти нову, сучасну Францію, яка вже не була «bleu blanc rouge» (синьо-біло-червона як прапор країни), а була «black blanc beur» (чорношкірі, білі та араби). 

Тоді зіркою №1 став алжирець Зінедін Зідан. Після двох голів Зізу у фіналі проти збірної Бразилії його фото вивісили на білборді як короля Франції на Єлисейських полях. Президент Жак Ширак запропонував зробити його послом Республіки у світі.

Мрія про мультикультурну Францію розбилася після 11 вересня 2001 року та підйому «Національного фронту». Дуже символічним став матч у Сен-Дені в 2001 році: перший поєдинок між збірною Франції та Алжиром. Алжирські фанати засвистали «Марсельєзу».

Наступного року Жан-Марі Ле Пен, батько нинішньої лідерки крайніх правих, пройшов у другий тур президентських виборів. Тоді Зідан навіть зробив політичні коментарі: якщо Ле Пен стане президентом, він завершить кар'єру у збірній. Ле Пен не пройшов, а чотири роки по тому Зідан у фіналі в Берліні зробив свій знаменитий хук головою в обличчя Марко Матерацці. 

На чемпіонаті світу 2010 року в Південній Африці збірна Франція складалася переважно з дітей «бідних районів» і нащадків мігрантів. Тоді вибухнув скандал: Ніколя Анелька образив Раймона Доменека і його відправили додому. Гравці оголосили страйк і провалили турнір. Удома їх часто називали бандою, причому лунали й расистські звинувачення.

І ось нова політична п’єса у французькому футболі: Республіка дивиться на Кіліана Мбаппе. Попри те, що Кіліан виріс у середньому класі, його вважають лідером покоління небагатих передмість. 

Його політична заява поки нечітка – він просто «проти ідей, які розділяють». Цілком можливо, що Мбаппе згодом стане більш зрозумілим. Щоб мати більший вплив на вибори, він та Франція мусять принаймні не осоромитися у плей-офф ЧЄ-2024. Чемпіонат, до речі, захопить обидві тури голосування у Франції – 30 червня та 7 липня.

Фото Sky Sports